Портрет людини поруч з вами

Портрет людини поруч з вами

Інтерв’ю, що має на меті зафіксувати звичайного індивіда-міленіума в капсулі часу. Цей хлопець - ваш сусід, одногрупник, колега, або ж самі ви.  

Чому це я? Можливо, тому, що я розбираюся в музиці, займаюся скейт-бордингом, або можу жартувати. Іноді. Та й загалом, така собі урбаністична істота. Не маю уявлення, чому ви вважаєте, що я підійду для портрету, або хоча б для чогось. Штука в тому, що я не ходжу в спортзал, не купую модні речі, не роблю татуювання з ромбами та трикутниками. Не відвідую різні заходи, куди пруться абсолютно всі, бо напевно вважають, що якщо вони не з’являться, їм точно поставлять «енку». Думаєте, можна сказати, що я консервативний? Скоріш за все, бо я ніяк не сприйму ті речі, які всі давно назвали нормальними – той же Інстаграм! «Будь ласкавий, якщо вже маєш телефон, то, друже, вийди і давай фотографуй все», – ось так вони і ведуть не профіль, а своє друге життя. Не слідуючи тому всьому, я не бачу своєї відірваності від чогось важливого.

У школі ми були дуже жорсткими. Ми постійно билися. Хоча, якщо бути чесним, я ніколи не знав, як це правильно робиться – багато ж не треба, щоб розбити голову людині, але раптом дійсно розіб’єш, і що потім? Зараз у малих так само, та шкода, звісно, що вже не помітиш орди дітей у дворах. Думаю, краще б вони вже пробували курити десь в гаражах, аніж сиділи годинами один на один перед моніторами.   https://www.youtube.com/watch?v=Y6Cq9D0UeAA&feature=youtu.be   Та що я вам тут розповідаю, ніби я був чемною дитиною! Взагалі не мав тяги до навчання у школі, а хороші оцінки намагався отримати, щоб потішити батьків і показати вчителям, що я не дебіл. Але вони все одно думали, що я дебіл. Потім мені стукнуло, що я маю стати моряком. Навчався в морській академії, де ми ходили у формі, а зранку перед парами обов’язково шикувалися. Не творча, звісно, атмосфера там була. Але тоді я думав: ось, нарешті, доросле життя, можна вже не перейматися через оцінки! Але хрін там. Втім, все одно вища освіта – не галочка, не пластиковий сертифікат, з якого медіатори потім вирізають, це ж дещо більше. Школа життя? Друга, звісно, після тієї, де змушують довбані уроки вчити.   [audio mp3="http://zachem.com.ua/wp-content/uploads/2016/12/2.-Wolf-Colony-Holy-2015.mp3"][/audio]    [audio mp3="http://zachem.com.ua/wp-content/uploads/2016/12/3.-Mungo-Jerry-Hazel-Eyes-1970.mp3"][/audio]   А в тій «дорослій школі», де тих уроків вже немає, я також провалююся. Чи це просто я - деталь іншої мозаїки, яка під теперішню картинку просто не підходить? Ось, наприклад, щодо тусовок. Союз компанії з випивкою - це велика проблема. Ніби, знаєте, всі підписали контракт: йдеш тусуватися, ага, значить, маєш випити! Без цього можна ж, правда? Я й досі люблю, коли в мене в руці пляшка, та ані я, ані більшість моїх друзів не маємо інтересу напиватися. Тим більш у п’ятницю або суботу - в ці “свята” офісних п’ятиднівок. З іншого боку, що ще до біса пантеличить в такому «дорослому житті», так це несправедливість. Ось я дуже ярий прибічник справедливості, тому 90% ситуацій, що навколо відбуваються, мене вкрай засмучують. І от я нічого не можу змінити, і це ще більше пригнічує. Напевно, в дитинстві занадто багато «Бембі» дивився.

Мене дуже хвилює останнім часом, що я ні про що не мрію. Маю сьогодні й завтра, а ось післязавтра випадає з поля зору. Намагаюся робити правильні висновки, дивитися зі сторони, але якось навіть часу бракує, щоб подумати, що ж там далі. Якісь маленькі бажання, вочевидь, маю: хочу поїхати кататися на серфі, тут мені цілком підійде Еквадор. Ну, наприклад. Я також дуже хочу навчитися повністю висловлювати свої думки. Важливо вміти описати подію, ідею так, щоб бути цілком задоволеним, розуміти, що нічого не залишилося недосказаного. Я так не вмію.   https://www.youtube.com/watch?v=NJGzO7VPZJo   Пам’ятаю, в дитинстві я мріяв бути ветеринаром. Уявляв, як я буду їх рятувати, допомагати, зашиваючи тваринам вавки, крапаючи в очі ліки. Але тоді я не усвідомлював, що є ж інша сторона – доведеться й втрачати їх також. До чортиків сумно. В той же час я дуже прагнув стати каскадером. Та ця життєва реальність зруйнувала абсолютно все! Вона наступила після школи, коли все стало ламатися, а ці всі мрії забулися. Тоді й перестало «хотітися». Як думаєте, може, це я примхливий? І все ж таки, знаєте, зараз буває, що я іноді прокидаюся зранку і чогось хочу - приносити користь, втілювати, допомагати. Це класні моменти, бо тоді розумію, що ось я! Я все ще живий. І тоді все вдається, бо я розумію: «Бляха, я можу!»   




Если вы обнаружили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter.

КОММЕНТИРОВАТЬ

События Одесса, Одесса события, Литература, Арт, История, Кино, Мнение, Музыка, Театр, Интервью, Переселенцы Одесса, Афиша Одесса, Репортаж с места событий Одесса, Новости Одессы, одесские новости

курс валют в Киеве сегодня
banker.ua


ФОТО / ВИДЕО
Опрос

Как вы решаете свой квартирный вопрос:

Другие опросы...

Загрузка...

Топ публикации
TOP